Кабінет психолога/Соціального педагога

           В Сумському ЗЗСО № 2 СМР роботу психологічної служби забезпечує соціальний педагог Філіпенко Т.М. та практичний психолог Науменко А.Л. У своїй діяльності фахівці керуються наступними нормативно-правовими документами: Конституція України; Закон України «Про освіту»; "Про загальну середню освіту", іншими законами України, постановами Верховної ради України та  іншими  нормативними документами, що регламентують психологічну службу.

План заходів до

Європейського дня боротьби з торгівлею людьми (18.10.2023)

З 14 листопада 2022 року по  18 листопада 2022 року в КУ ССШ №2  проходив  Тиждень  толерантності

Батькам про тривогу

(рекомендації психолога)

Що таке тривожність і як вона виникає?

Насамперед, варто зазначити, що є дві схожі емоції, які часто плутають – тривога і страх. Але вони суттєво різняться. Страх – це те, що ми відчуваємо прямо зараз як реакцію на події, що відбуваються, тоді як тривога стосується подій у минулому чи майбутньому, які ми переносимо на нинішній момент. Наприклад, якщо ви зустріли в лісі ведмедя, то відчуваєте реальну небезпеку тут і зараз, – це страх. А якщо ви зібралися до лісу за ягодами, але думаєте про те, що можете зустріти ведмедя, і це псує вам настрій – це тривога.

Ми звикли говорити, що страх, злість, тривога тощо – негативні емоції, щось погане. Проте насправді, це нормальні почуття, вони важливі та корисні для людини, як і будь-які інші. Аж до того моменту, коли людина повністю занурюється в цю тривогу, їй стає складно перемикатися з думок про минуле чи майбутнє на нинішній момент, коли вона перестає помічати, що насправді перебуває в безпечному місці й жодної загрози немає. Так виникає тривожність.

Поступово тривога починає контролювати наше життя настільки, що ми не можемо самотужки з нею впоратися. Людина перебуває в стані тривожності й начебто хотіла би позбутися цього відчуття, починає з ним боротися. А отже – ще більше тривожитися.

Проте ще раз підкреслю: тривога – емоція, властива всім людям без винятку, незалежно від професії, матеріального стану, статі, віку. Тож із тривогою треба не боротися, а «знаходити спільну мову», щоби вона не заважала активному життю.

– Як можна «домовитися» зі своєю тривожністю?

Наприклад, тривожність можна спрямувати у творчий напрям. Якщо вас тривожить певна ситуація, уявіть, що ви вже перебуваєте в ній, та розробіть план дій.

Наприклад, з початком пандемії ми всі відчували тривожність. Натомість нині маємо чіткий план дій – звернутися до сімейного лікаря, зробити аналізи, контролювати дихання. Ми вже знаємо, що є друзі, які допоможуть, волонтери, що вже майже у всіх лабораторіях роблять швидко тести.

Тривога – це маркер: може бути якась небезпека, але я маю час до неї підготуватися або маю можливість зовсім її уникнути. Тоді тривога спадає.

– Як визначити, чи «здорова» в людини тривожність, чи вже варто звертатися по допомогу?

Треба поставити собі запитання: чи моя головна проблема в житті – відчуття тривоги та страху? Якщо відповідь позитивна, це означає, що в 99% таких випадків людина однозначно потребує допомоги спеціаліста, а іноді й не одного.

Тривога може спричинювати фізіологічний відгук організму – тремор кінцівок, дрижання голосу, прискорене серцебиття, кидання в піт, озноб тощо. Якщо ми тривожимося постійно й безконтрольно, організм починає працювати неправильно, що може призвести до серйозних порушень здоров’я.

Змінюється якість життя, може порушуватися сон (безсоння чи постійний брак сил) та харчування (людина безконтрольно споживає їжу чи перестає їсти взагалі). Падає імунітет, ми починаємо постійно чимось хворіти. Наслідки для організму можуть бути різними, до того ж не завжди ми співвідносимо їх із внутрішнім рівнем тривожності.

Тож коли ми «ловимо себе» на відчутті тривоги, страху та й узагалі будь-яких емоцій, варто відслідковувати свої фізіологічні реакції на них. Спочатку це може бути складно, але з часом людина почне помічати такі прояви швидше, а отже – відчувати момент, коли треба заглибитися в себе, зрозуміти свої відчуття, докопатися до причини та швидко зреагувати.

Проте не варто чекати складних негативних наслідків, щоби звернутися до фахівця. Це можна зробити в будь-який момент, коли відчуватимете таку потребу.

– Що ж таке невизначеність і як людині з нею жити?

Насправді все наше життя складається з невизначеності. Навіть якщо не брати до уваги глобальні проблеми, жоден із нас не знає, що з ним буде за 5 хвилин, завтра, через рік, коли він чи вона вийде на вулицю або зайде в приміщення.

Але є й гарна новина – наша психіка історично пристосувалася до стану невизначеності. Тому переважно ніхто з нас не думає про це щохвилини, а отже, невизначеність у побутових питаннях не спричиняє тривожності.

От уявіть, плануєте ви зварити на вечерю пельмені, але не впевнені, що вашому партнеру сподобається. А, може, краще зварити суп? Та чи будуть від цього в захваті ваші діти? То що ж вам приготувати, аби точно всім догодити? Це також приклади невизначеності, та чи переймаємося ми через них аж так сильно?

Проте коли таких невизначеностей багато, і вони глобальні – пандемія, економічний спад, тероризм, скорочення, – вони мають накопичувальний ефект, і впоратися з ними стає дедалі важче. З’являється відчуття тривожності.

З іншого боку, невизначеність може провокувати й позитивні емоції – передчуття приємних змін. Звільнили з роботи – знайду нову, там буде цікаво, я отримаю новий досвід, познайомлюся з новими людьми.

Є поняття резильєнтності – здатності особистості відновлюватися і продовжувати діяльність навіть тоді, коли все йде не так, як задумувалося, отримувати новий досвід, проживати ці події. Виховання в собі цієї здатності дає нам змогу підвищувати свою стресостійкість та переживати невизначеність із найменшими втратами для особистості.

Щоби «прокачати» свої резильєнтність та толерантність до невизначеності, потрібно, знову ж таки, бути уважним до себе, своїх емоцій та реакцій на те, що відбувається навколо. Причому варто пам’ятати, що робити це потрібно тоді, коли ви перебуваєте в стані порівняного спокою, тому що в стані стресу аналізувати події та сприймати інформацію адекватно може бути важко (залежить від людини, деяким, навпаки, саме в стресі легко акумулювати свої сили й навички та адекватно ухвалювати рішення й діяти).

Якщо емоції зашкалюють і це заважає аналізувати, вам потрібно знизити рівень стресу, а вже потім починати аналізувати. Наприклад, зараз я перебуваю в стресі, відчуваю тривогу й мені складно; у мене тремтять руки, поверхневе дихання й озноб; усе через те, що за годину в мене важливий іспит, який визначатиме, чи вступлю я в обраний виш; якщо так, то матиму гарну професію та вигідну роботу; якщо ні, то в мене може бути такий от план.

Коли ви так «розкрутите» ланцюжок причин свого стресового стану, то й рівень тривожності знизиться, ви зможете адекватно сприймати події.

– Ми з вами говорили про дорослих, а як допомогти дітям переживати тривожність та невизначеність?

У дітей дуже пластична психіка, що дає їм можливість пристосовуватися до довкілля набагато легше та швидше за дорослих. Так, у них часто виникають стани тривожності та невизначеності: дистанційне навчання замість звичного, 1 клас, перехід у середню школу, зміна навчального закладу тощо. Проте якщо дитина зростає в доброзичливій та люблячій сім’ї, вона здатна самостійно пережити ці стани – несвідомо, за допомогою малюнка, ліплення, танцю, співу, гри та навіть бігу чи стрибання.

Звісно, увага дорослих до потреб дитини надзвичайно важлива. Адже саме вони допомагають дитині формувати та вирощувати емоційний інтелект, який дуже знадобиться їй із роками. Ми можемо аналізувати стан та емоції дитини та називати їй словами те, що вона відчуває в моменті. Це навчить її бути уважною до себе й розуміти власні емоції та потреби.

А ще дітям потрібен відпочинок. Якщо дитина перевантажена, у неї виникає почуття тривожності, яке згодом може переростати в стрес чи невроз. Дайте їй можливість відпочити – узяти додатковий вихідний, прийти на другий чи третій урок, щоби виспатися, не зробити сьогодні домашнє завдання, якщо бачите, що в неї немає сил.

З підлітками, з одного боку, простіше, бо з ними вже можна говорити про емоції практично на рівних, а з іншого – ще складніше. У них гормональні перепади, перша закоханість, випускні іспити й переконання, що ніхто ніколи до них не стикався з такими проблемами. Батьки традиційно налаштовані на успішне закінчення школи та вступ до вишу, примушують вчитися, нагадують про прийдешні зміни тощо. Хоча підлітки так само, як і молодші школярі, потребують уваги, турботи та додаткового відпочинку.

Програма для молоді

«Easy for Busy»: про що не розкажуть в школі»

Програма впроваджується в рамках проєкту «Освіта в кризових ситуаціях», яка реалізовується ГО «Донецький молодіжний дебатний центр» спільно з КУ «Молодіжний центр «Романтика» Сумської міської ради,    за підтримки Street Child (Великобританія).

Програма спрямована для молодих людей міста та внутрішньо переміщених осіб віком від 14 до 17  років.

Метою програми є покращення психосоціальної стійкості та залучення до неформальної освіти дітей ВПО та дітей міста.

Програма передбачає проведення тренінгів та психологічних занять за допомогою досвідчених тренерів та сучасних методів. Тривалістю проекту з 28 вересня 2022 року по 25 січня 2023 року.

Зустрічі будуть проходити два рази на тиждень на базі КУ    МЦ «Романтика»: вівторок (середа) з 15:00 до 17:30, в суботу з 11:00 до 13:30 або з 15:00 до 17:30 (в залежності від групи).

Детальна інформація проекту та заповнення анкети за посиланням: https://cutt.ly/HCmAl6U

Контактна особа – Кондратенко Лариса +380506316099 (телеграм).

Проєкт «КОЛО ТУРБОТИ»

Благодійний проєкт «КОЛО ТУРБОТИ»  створений ГО "Центр Соціального Лідерства" на чолі з Лісовською О. та  Дитячим фондом ООН в Україні (UNICEF), під патронатом НДСЛ «ОХМАТДИТ» МОЗ України. 

    Мета проєкту:

У співпраці з медичними закладами, соцпрацівниками, психологами та волонтерськими організаціями надавати кваліфіковану безоплатну допомогу сім’ям, дітям віком від 0 до 6 років, що отримали гостру травму в результаті дії різноманітних обставин у ході війни Україні.

Основні напрямки діяльності

1. Надання гуманітарної допомоги медичним закладам для дітей віком від 0 до 6 років та вагітним жінкам. 
2. Опитування та систематизація даних що до кількості дітей, які знаходяться у стані гострого стресу. 
3. Робота мобільних бригад психологів з навичками роботи з дітьми та які мають досвід роботи з гострою травмою. 
4. Створення центрів психологічної допомоги у чотирьох  містах: Київ, Львів, Умань, Дніпро. Керівник кожного центру відповідає за організацію роботи мобільних бригад у своєму місті та закладах, що знаходяться у радіусі до 200 км міста.
5. Кваліфікована психологічна допомога дітям від 0-6 років та їхнім батькам, які пережили психотравмуючі події під час війни методами психологічних консультацій онлайн та під час прийомів у медичних закладах.
6. Розповсюдження інформаційних матеріалів що до порядку надання психологічної допомоги серед фахівців, що спілкуються з дітьми та сім’ями: педагоги, вихователі, волонтери у центрах прихистку,
7. Навчання психологів методам роботи з гострою травмою у дітей (онлайн тренінги).
8. Створення освітньої платформи для дитячих психологів та батьків, що навчатиме психології за допомогою вебінарів, ТБ програм та різноманітних онлайн-матеріалів. У рамках проєкту сім’ї матимуть змогу спілкуватися з кваліфікованими психологами, приймати участь у семінарах та конференціях.
9. Облаштування одного медичного закладу в регіоні згідно дизайн-проекту дружнього до дітей простору, а саме: облаштування багатофункціональної кімнати для гри та відпочинку, облаштування гендерно-чутливої вбиральні, вказівники для цих зон.

 Актуальність проєкту

Чимало людей сьогодні переживають постійну тривогу, гнітючий страх за власне життя, тотальне спустошення та хронічну втому. Тому психологічний стан та психічне здоров’я є вкрай важливим. Особливо це стосується маленьких діток, які знаходилися під обстрілами, були змушені переховуватися в підвалах чи бомбосховищах або покинути свій дім та переїхати у безпечніші зони. 

Пережитий досвід матиме непоправний вплив на майбутнє дитини, який проявлятиметься у вигляді фізичного та/або психічного захворювання, проблемах у спілкуванні з оточуючими, невпевненості у власних силах, депресивних станах та навіть схильності до самогубства.  Тому важливо діяти негайно. Виявляти ознаки такої травми та надавати професійну екстрену психологічну поміч. 

Додаткову інформацію можна отримати

Центр соціального лідерства, 

FB :   https://www.facebook.com/care.circle.ua

Insta: https://www.instagram.com/care_circle_ua/

Інформаційне повідомлення для батьків

«Молодіжні субкультури»

У сучасному суспільстві діти піддаються дійсно дуже великій кількості загроз. На такі загрози вони можуть наражатися як у сім'ї, так і на вулиці, в Інтернеті або у школах. Це, наприклад, булінг, різні форми насильства, кіберзагрози чи то втягнення в деструктивні молодіжні течії.

Останнім часом у мережі Інтернет саме молодіжні субкультури та поширення їх серед підлітків почало набувати все більшої популярності.

Нагадаємо, що під терміном молодіжна субкультура розуміють систему цінностей, установок способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи. У період переходу із дитинства в доросле життя може виникнути багато проблем, які діти не здатні вирішити самостійно. Саме тому дехто з них вирішує звернутися по допомогу до групи однолітків, яким властиві ті ж проблеми, а також які мають ті ж цінності та ідеали.

Проте не всі молодіжні угрупування позитивно впливають на підростаюче покоління. Є й такі, що наносять свій негативний вплив на розвиток та становлення неповнолітніх.

Молодіжні групи набувають усе більшої популярності в підлітковій аудиторії через низку причин:

• нерозуміння, неувага до дитячого життя,
• невиділення часу,
• байдужість до проблем, які хвилюють дітей,
• зверхність або, навпаки, надмірний контроль та гіперопіка,

які накопичуючись, призводять до формування закритості дитини, відчуття в неї самотності та непотрібності, пошуку можливих виходів з таких ситуацій відповідно до її рішень та можливостей.

Ознаки залучення підлітків до агресивних субкультур:

1. Дитина закрилася, змінилася її звична поведінка;
2. Проводить неконтрольовано велику кількість часу за телефоном;
3. Збираючись на прогулянку підліток не може/не хоче повідомити куди йде, з ким, що буде там відбуватися, характер зустрічі,  приховує подібну інформацію;
4. Зміна у зовнішньому вигляді, у поглядах, яка раніше була не властива дитині.                   

Шановні батьки, щоб вчасно виявити та зменшити ризик вступу до деструктивних молодіжних течій приділяйте більше уваги своїм дітям, підтримуйте їх, а головне – контролюйте перебування у мережі Інтернет.

Розповідайте дітям про правила безпеки в Інтернеті, про злочинців та шахраїв, які намагаються вплинути на довірливих підлітків. Однак не залякуйте, адже дитина може замкнутися в собі.

1. Перевіряйте, чи не цікавиться дитина небезпечною субкультурою. У зону ризику потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в інтернеті не контролюється.
2. Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
3. Якщо дитина розповідає, куди вона ходить та як проводить свій час, то виявляйте терпіння, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка.
4. Опановуйте інтернет-технології, створіть власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах.
5. Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася.
6. «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані. 
7. Після встановлення контакту з донькою чи сином допоможіть зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема, у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
8. Покажіть вашій дитині, що вона вам небайдужа і ви можете разом цікаво провести час. Ваша дитина повинна розуміти, що ви – справжній друг, якому завжди можна довіряти та чиї поради дійсно варто слухати.

ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється.

Крім того, кожен громадянин може залишити своє повідомлення на офіційному сайті Кіберполіції https://cyberpolice.gov.ua/  у розділі «Зворотній зв’язок». У якому необхідно заповнити запропоновану форму і дане повідомлення буде розглянуте у найкоротший термін в межах діючого законодавства. У даному випадку із заявником невідкладно зв’яжуться самі працівники поліції та проінструктують, щодо подальшого порядку дій.

Також можна безпосередньо звернутися до сервісного центру ВПК в Сумській  області,  який  знаходиться  за  адресою:  м.  Суми,  вул. Нижньохолодногірська, 10. Або ж надіслати повідомлення на електронну адресу відділу [email protected], чи зателефонувати за номером 0 800 505 170 або 0443631892.

Також  можна  звернутися  за  допомогою  до  громадської організації «Ла Страда»